Живописний інтер’єр сільської оселі приваблює майстра, як і в пейзажі, відчуттям визначальних рис українського мистецтва – почуттям ідилії, гармонії, затишку, перенесених селянством із ставлення до природного довкілля на своє житло, де особливе замилування викликають окремі деталі – смугасті ліжники, подушки, хатнє начиння – своєрідний і неповторний пласт матеріальної культури народу (“Подушки”, 1994; “У батьківській хаті”, 1998).
Поряд із сільською оселею, здається, найулюбленіший образ-символ – сільська криниця. Добре відома її сутність у народознавчо-етнографічних джерелах, мистецтвознавстві вона фігурує навіть у святому письмі “Протоєвангелії Якова” – у сцені Благовіщення, добре знаний її образ-символ у народній картині.
У митця вона – зимова, студена, вечорова, у сніговій заметілі, коли вечір колір свій міняє “з багряного на синьо-фіалковий”. Саме цей поетичний рядок великого земляка Віктора Ковтуна – Павла Тичини спадає на думку, він же став і назвою однойменного твору.
Живописний інтер’єр сільської оселі приваблює майстра, як і в пейзажі, відчуттям визначальних рис українського мистецтва – почуттям ідилії, гармонії, затишку, перенесених селянством із ставлення до природного довкілля на своє житло, де особливе замилування викликають окремі деталі – смугасті ліжники, подушки, хатнє начиння – своєрідний і неповторний пласт матеріальної культури народу (“Подушки”, 1994; “У батьківській хаті”, 1998).
Поряд із сільською оселею, здається, найулюбленіший образ-символ – сільська криниця. Добре відома її сутність у народознавчо-етнографічних джерелах, мистецтвознавстві вона фігурує навіть у святому письмі “Протоєвангелії Якова” – у сцені Благовіщення, добре знаний її образ-символ у народній картині.
У митця вона – зимова, студена, вечорова, у сніговій заметілі, коли вечір колір свій міняє “з багряного на синьо-фіалковий”. Саме цей поетичний рядок великого земляка Віктора Ковтуна – Павла Тичини спадає на думку, він же став і назвою однойменного твору.
正在翻譯中..
